Земельні спори: розгляд заяви про застосування позовної давності – це обов’язок, а не право суду – КЦС ВС

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, під час заочного розгляду справи задовольнив позов, поданий прокурором у 2016 році, визнав недійсним рішення міської ради м. Українка від 2010 року щодо відведення фізичній особі земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, визнав недійсними видані на підставі цього рішення державні акти на право власності відповідачки на земельні ділянки та скасував їх державну реєстрацію.

Рішення судів мотивовані тим, що ділянки знаходяться у прибережній захисній зоні р. Стугна. Оскільки землі водного фонду не підлягають передачі у власність, а зміни цільового призначення спірних ділянок у встановленому законом порядку не було здійснено, міська рада вийшла за межі своїх повноважень.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу відповідачки задовольнив частково, ухвалу апеляційного суду скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об’єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо суд встановив порушення права, але позовна давність за такими вимогами спливла, про що заявила інша сторона, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності (як самостійної підстави) за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність.

Перебіг позовної давності для прокурора починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, він довідався або міг довідатися лише у випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки районний суд ухвалив заочне рішення без відповідачки, то вона подала до суду апеляційної інстанції заяву про застосування позовної давності, на що суд, незважаючи на численні й незмінні правові позиції Верховного Суду,  уваги взагалі не звернув. Розгляд такої заяви є обов’язковим.

Усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто до суду, який допустив порушення закону.

Із повним текстом постанови КЦС ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 372/2937/16-ц (провадження № 61-29569св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/86565384.