Судова реформа: повністю перебудовуємо систему

Рік тому було ухвалено зміни до Конституції щодо правосуддя, проте сьогодні ще рано говорити про успіх чи провал судової реформи, адже ми перебудовуємо систему майже повністю. Однак нині можна і треба говорити про певні тенденції, бо від того, наскільки правильно обрано шлях спочатку, значною мірою залежить те, в яку точку ми в результаті прийдемо.

Варто пам’ятати, що конституційна реформа стосується не тільки судів. Зміни до Основного Закону щодо правосуддя було прийнято на виконання президентської Стратегії судової реформи, яка передбачає 13 ключових напрямів реформування, які можна об’єднати у 5 основних блоків:
— забезпечення незалежності, безсторонності та неупередженості суддів; оптимізація системи кар’єрного просування суддів; підвищення професійного рівня суддів;
— забезпечення прозорості, відкритості та підзвітності правосуддя;
— посилення гарантій здійснення адвокатської діяльності та забезпечення доступності безплатної правової допомоги; забезпечення права на захист під час кримінального провадження, реабілітації засуджених;
— реорганізація системи виконання судових рішень;
— приведення органів прокуратури до європейських стандартів; підвищення рівня ефективності роботи судів і органів правопорядку, зокрема у боротьбі з корупцією.
Для того щоб отримати якісне судочинство, передусім потрібні якісні судді — професійні і незалежні. Питання незалежності, безсторонності і професійності суддів має два виміри — інституційний і персональний. У першому питанні є очевидний прогрес, принаймні на нормативному рівні — від вирішення питань кар’єри суддів усунули політичні органи. Щодо безсторонності і неупередженості, то в цих питаннях усе залежить набагато більше від самих суддів, ніж від положень закону. І саме тому успіх реформи значно залежатиме від процесу оновлення суддівського корпусу та формування нового Верховного Суду.
Незалежність суддів і судів завжди повинна мати зворотний бік — підзвітність суспільству. З цим поки що маємо велику проблему. Забравши повноваження щодо кар’єри судді від політичних органів, ми передали їх суддівським радам (Вищій кваліфікаційній комісії суддів і Вищій раді правосуддя), які переважно складаються з суддів, обраних самими суддями. Це європейський стандарт, який добре працює у країнах, де до суддів є довіра, але геть погано у країнах з перехідною демократією, таких як Україна.
Велике значення має реформа адвокатури, але Україна, на жаль, є єдиною державою у світі, яка на рівні Конституції запровадила монополію адвокатів на представництво в судах. Ситуацію можна дещо виправити новим законом, який, втім, поки що не рухається.
Виконання судових рішень завжди було проблемою в Україні. Рівно рік тому Верховна Рада ухвалила закони про приватних виконавців, і перші з них уже скоро отримають ліцензії. Втім, темпи розвитку цього інституту не вражають — на сьогодні заплановано підготовку 100 приватних виконавців, які навряд чи зможуть скласти ефективну конкуренцію 5000 державних.
Але чи не найбільш проблемна на сьогодні сфера — це прокуратура і органи правопорядку. Реформа нижньої ланки прокуратури 2014—2015 рр. фактично провалилася, коли на посади керівників місцевих прокуратур не було призначено жодного фахівця з-поза меж системи. Також ще попередня редакція Конституції передбачала, що слідство є тимчасовою функцію прокуратури — до того моменту як буде створено спеціальний орган, який виконував би функції слідства. Але перспективи створення незалежного Державного бюро розслідувань також є незрозумілими.
Залишаються відкритими й інші питання, не менш важливі для сфери верховенства права: створення незалежних антикорупційних судів; забезпечення роботи незалежного Конституційного Суду; реформа правничої освіти і доступу до правничої професії; прийняття нових процесуальних кодексів.
Отже, варто констатувати, що за рік зміни невеликі. Вони не є ні вирішальними, ні незворотними, тож не можуть стати фундаментом для інших змін. Якщо темпи змін не зростуть кардинально, вони самі, найімовірніше, не встоять під тиском старої системи. Причин для цього чимало, але основні дві — інституційна неспроможність держави і небажання її політичної влади будувати систему незалежних органів. Це має наслідком імітацію реформ замість реального їх втілення. І якщо перший фактор частково компенсується міжнародною допомогою і активністю громадянського суспільства, то вирішення другого лежить винятково у площині вибору найвищого керівництва держави.

Михайло ЖЕРНАКОВ, директор Фундації DeJuRe, експерт Реанімаційного пакету реформ.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Сергій АЛЄКСЄЄВ, фракція Блоку Петра Порошенка:

— Судова реформа, яка була передбачена ухваленими рік тому змінами до Конституції, зумовлює утворення триланкової судової системи на чолі з Верховним Судом. Уперше в історії України вже завершується конкурс на здобуття посад суддів Верховного Суду. Вперше на конкурсних засадах будуть підібрані найкращі, поки що 120, а згодом — ще 80, загалом 200 суддів Верховного Суду. Серед яких — адвокати, науковці, інші люди, які підпадають під критерії суб’єктності. Кращі з найкращих, які пройшли всі етапи публічного відбору. Нещодавно парламент нарешті проголосував у першому читанні зміни до Кримінального процесуального кодексу, без яких триланкова судова система на чолі з Верховним Судом не запрацює. У першому читанні також прийнято три процесуальні кодекси — Цивільний, Господарський і Кодекс адміністративного судочинства. Сподіваюся, наступного пленарного тижня проголосуємо ці законопроекти у другому читанні, саме у цей час завершиться конкурс, і можна буде сказати, що вже влітку запрацює нова судова система.
Змінами до Конституції щодо правосуддя передбачена і можливість створення Антикорупційного суду. Нині триває дискусія з цього питання. У парламенті зареєстровано один законопроект про Антикорупційний суд депутатами із «Самопомочі», але в цьому законі, на мій погляд, є певні вади. Він дещо не відповідає Конституції, починаючи із суб’єкта внесення — за Конституцією лише Президент може вносити законопроекти щодо створення судів. Окрім того, у цьому законопроекті Антикорупційний суд є автономним. А за Конституцією — судова система, на чолі якої стоїть Верховний Суд, Верхня палата Верховного Суду і пленум Верховного Суду. А тим законопроектом передбачено створення Антикорупційного суду, який не підпорядковується певній палаті ВСУ й фактично є автономією. Окрім того, за законопроектом Вища рада правосуддя не бере участі в конкурсі суддів, а лише зобов’язана затвердити результати. Тоді як конкурс на суддів Верховного Суду показав, що ми здатні провести відкритий конкурс. І особисто я ініціюю законопроект про створення Антикорупційної колегії у складі Верховного Суду, що не скасовує теорію існування антикорупційних судів, але є конституційним і вписується у судову систему. До Антикорупційної колегії Верховного Суду буде також конкурсний відбір — відкритий, прозорий. Також законопроектом передбачено створення антикорупційних колегій в апеляційних судах — не менш як п’ять суддів, а в судах першої інстанції — не менш як три судді. Щодо цих двох законопроектів має зробити висновки Венеціанська комісія, і після цього парламент ухвалюватиме рішення про їх підтримку. Антикорупційна судова інституція обов’язково повинна бути. Сподіваюся, завершимо це до кінця року.

Сергій ВЛАСЕНКО, фракція «Батьківщина»:

— Щодо Конституції у нас є одна величезна проблема — її невиконання. Можемо сто разів говорити про зміни, але якщо вони не виконуватимуться, то не буде нічого. Я не голосував за зміни до Конституції щодо реформи судоустрою, адже вважаю, що ці зміни не скеровані на досягнення тієї мети, яка була задекларована, а саме — створення незалежного чесного суду, який виноситиме справедливі законні рішення. Кожен громадянин України, який упродовж року після ухвалення змін до Конституції стикався з нашими судами, може сказати, що насправді нічого не змінилося. Президент Порошенко два роки тому, коли вимагав від парламенту проголосувати закон про справедливий суд, теж розказував, що це судова реформа. Але мета тоді була інша — захопити вплив на Вищу раду юстиції (тепер вона має назву Вища рада правосуддя). Відтоді нічого не змінилося. На жаль, Вища рада правосуддя не запрацювала у нормальному режимі, судді, які займаються корупцією у судовій системі, не караються, а ті судді, які виносять законні та справедливі рішення, — не заохочуються. Єдиний наслідок за цей рік — збільшення впливу Петра Порошенка та його адміністрації на судову систему. Я не вірю у реформу Верховного Суду.

Сергій МІЩЕНКО, позафракційний:

— Судова реформа відбувається дуже повільно. Верховний Суд досі не працює, судді звільняються, навантаження на суди величезне, справи не розглядаються. Судді пишуть заяви про відставку, відпустку, декілька тисяч справ в одного судді. Кадрової політики жодної. Можна було навіть не приймати ті зміни до Конституції. А ухвалити лише три зміни: скасувати недоторканність суддів, установити їх відповідальність, зробити незалежним суд та провести повне переформатування судової системи. Всі судді повинні проходити незалежну професійну оцінку. Який був конкурс до однієї палати Верховного Суду — на тридцять місць понад сто претендентів. Але це потрібно було зробити одномоментно, для всіх судів. А то першу інстанцію залишили, апеляцію залишили і реформують лише касацію. Головна проблема — не у законах, а в тих, хто їх реалізовує. Чому так повільно йдуть реформи і у судовій, і у правоохоронній системі — бо закони не виконуються. Якби реалізували хоча б старі закони, той само закон про доброчесність суддів та кваліфікаційних порушників, а не закладали у закони політичні речі. Треба було провести люстрацію всіх суддів, відвести конкретний термін — максимум півроку. А розтягнули вже на три роки, і реформа буксує, величезний супротив. Треба було їх «тепленькими» брати. Можна написати тисячі законів, змінювати Конституцію, але головне—- хто її виконуватиме, втілюватиме в життя.

Юрій ЧИЖМАРЬ, Радикальна партія Олега Ляшка:

— Головне, що не спрацювало у судовій реформі, — ефективний підбір суддів. Ми повинні були звільнити всіх суддів — від районних судів до Верховного. Не може працювати судова система, якщо понад половина суддів купували свої посади. Навіть дуже професійний суддя, але якщо він купив посаду, то завжди зароблятиме на цій посаді гроші. Судова система досі дуже залежна від адміністрації Президента, і конкурсні комісії, які були створені, зокрема і до Верховного Суду, не відповідають принципам доброчесності. Ми забули про питання суду присяжних. А в нашій корумпованій країні це є елементом певної гарантії для людей, особливо у кримінальному процесі, щодо свавілля з боку правоохоронної системи та судової системи. Судова система, звісно, не може нормально існувати без нормального функціонування правоохоронної системи. І замість того щоби реформувати Генпрокуратуру і створити Державне бюро розслідувань, які між собою розподілили б функції, ми залишаємо ту саму систему. І на сьогодні є факти, коли правоохоронна система тисне на суддів для ухвалення певного рішення. Як бачимо, наприклад, Солом’янський суд постійно під тиском. Це також є свідченням того, що немає гарантій незалежної судової діяльності. Тому одним підвищенням зарплат, як зробили у Верховному Суді, де судді отримують від 200 до 300 тисяч гривень, це питання не вирішити. Це позитивно, що ми підняли зарплати, але, на жаль, це однобокий крок. Кадри вирішують усе — це стара істина, і ми повинні усвідомлювати, якщо не поміняємо кадрову політику, і це стосується не лише суддів, а й органів прокуратури, державних органів, змін не буде. Провести всіх суддів через конкурсну комісію адміністрації Президента означає просто їх перепідпорядкувати, прийняти у них присягу на вірність владі.

Єгор СОБОЛЄВ, фракція «Самопоміч»:

— Не тільки парламенту, а й всьому суспільству треба навчитися Конституцію виконувати. Ще французькі філософи часів Просвітництва казали, що закон неможливо ухвалити, його можна відкрити. Коли закон стає для людей правилом зсередини, тим, що Кант називав «моральним імперативом», тоді вони і від інших вимагають цього. Коли нині в парламенті крадійкувата клептократична більшість і Президент не дуже відзначається принциповістю та чесністю, не час переписувати Конституцію. Давайте сконцентруємося на тому, щоби її не порушувати. Минулорічні поправки — я голосував проти їх ухвалення. Що вони дали? Ми отримали судочинство? Ні. Ми отримали монополію на представлення адвокатами людей у кримінальних процесах. А раніше людина могла сама себе захищати або попросити захисника, якому довіряє, і не обов’язково тільки адвокату. Тепер лише юрист із адвокатською ліцензією може захищати у кримінальному процесі. Це небезпечно, бо у нас іще з радянських часів є контроль за адвокатською професією, принципових адвокатів легко позбавити ліцензії, а безпринципних найняти. У такий спосіб можемо опинитися у безвихідній ситуації, коли людина приходить до суду, а там усі — і суддя, і прокурор, і адвокат — проти закону. У Конституції за прокуратурою закріплено дуже розпливчаті функції, особливо небезпечно — право організовувати роботу слідства. Для чого це було потрібно вписувати, коли у багатьох країнах незалежність слідства та обвинувачення гарантує людям об’єктивність розслідувань. Для мене минулорічний приклад вкотре доводить, що нині не час переписувати Конституцію. Всі хороші ідеї забалакуватимуться. А всі погані одразу виростатимуть із мухи в слона. Треба відкривати закон у собі й утверджувати силу Основного Закону. Те, що досі не створені антикорупційні суди, підтверджує те, що є лише красиві слова, які на практиці обертаються негативними результатами. Президент не вносить закон про антикорупційний суд, скільки ми його не переконували. У результаті ми самі ще в лютому зареєстрували свій законопроект про антикорупційний суд, правила і механізми його добору, в т. ч. і за допомогою іноземців. Відтоді переконуємо Президента почати голосування за цей закон. Уже всі міжнародні партнери і МВФ кажуть, що це рішення потрібне. В Україні всі це відчувають, особливо детективи НАБУ і прокурори САП. Бо від продажних суддів не дочекаємося справедливих рішень. Вихід з такого становища тільки один — люди мають навчитися думати своєю головою, не дозволяти вішати собі локшину на вуха — і тоді ця політика помре.

Леонід ЄМЕЦЬ, фракція «Народний фронт»:

— Судова реформа триває згідно з прогнозованим та обрахованим порядком. Нагадаю, півроку давалося на формування Верховного Суду, три роки — на формування нового апеляційного суду, нині ліквідовуються вищі спеціалізовані суди, запроваджується інститут конституційної скарги тощо. Конкурс до Верховного Суду на завершальному етапі. Для того щоб запрацював Верховний Суд, потрібно прийняти зміни до процесуальних кодексів. Ми маємо встигнути з прийняттям процесуальних кодексів до завершення поточної сесії, щоб не було ситуації, коли переможці конкурсу до Верховного Суду опиняться у підвішеному стані, бо вони перемогли, але ще залишаються працювати старий Верховний Суд і старі вищі спеціалізовані суди. Щоб перейти до наступного етапу судової реформи, до роботи нового Верховного Суду, до формування єдиної судової практики, маємо прийняти процесуальні закони, що визначено законом про судоустрій.
У законі про судоустрій закладено запобіжники — електронні декларації суддів, високі зарплати, контроль і моніторинг життя судді, конкурсні процедури добору — до Верховного суду та апеляційних судів. Ми записали в законі, що конкурсні процедури мають бути прозорими, Вища кваліфікаційна комісія суддів каже, що не зовсім розуміє, що таке прозорість, потребує додаткових роз’яснень, які нині робимо. Уже відповідні законопроекти внесли. Судова реформа рухається, але це непростий процес, він не завжди гладкий, є питання, які ще варто доопрацювати. Сподіваємося, що після ухвалення нових процесуальних кодексів отримаємо новий Верховний Суд, буде ліквідовано старі вищі спеціалізовані суди і отримаємо вже нову судову єдину практику та нову якість судочинства — чесний і справедливий суд. Складовою нової судової системи також має стати Антикорупційний суд.

Записала Юліана ШЕВЧУК