Судді ВС долучилися до обговорення доктринально-практичних аспектів виконавчого провадження

Судді Верховного Суду Раїса Ханова і Василь Крат взяли участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Виконавче провадження: теорія та практика», яка відбулася 3 червня 2021 року.

Захід проведений з метою інтеграції зусиль науковців, суддів, представників управління юстиції та приватних виконавців щодо обговорення доктринально-практичних аспектів виконавчого провадження як завершальної частини судового розгляду, становлення сучасної змішаної моделі примусового виконання судових рішень і рішень інших органів державної влади.

Виступаючи з вітальним словом, секретар судової палати з розгляду спорів щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Раїса Ханова зазначила, що виконання судових рішень є важливою завершальною стадією судового провадження, оскільки від виконання судових рішень чи не найбільше залежить ефективність правосуддя.

Доповідачка звернула увагу, що в податкових спорах існує своя специфіка виконання судових рішень, що зумовлює відповідні процедурно-процесуальні особливості.

Суддя висвітлила 35 ключових правових позицій Великої Палати Верховного Суду у спорах, що перебувають на стадії виконавчого провадження, з яких 21 висновок пов’язаний із застосування норм матеріального права.

Як приклад Раїса Ханова навела постанову ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/117, у якій ідеться про порядок застосування підпункту «а» п. 2 ст. 1 Конвенції Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (УНІДРУА) про міжнародний факторинг. Із тексту рішення випливає відсутність обмежень щодо відступлення факторові грошових вимог до фізичної особи – боржника, існує лише обмеження для фізичної особи бути стороною в такому договорі.

Доповідачка уточнила, що згадана Конвенція була ратифікована Законом України від 11 січня 2006 року № 3302-IV «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг», але не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки відповідно до п. 1 ст. 2 цієї Конвенції вона застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають із договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав.

Раїса Ханова поінформувала, що спори на стадії виконавчого провадження з процесуальних питань стосуються насамперед юрисдикційних питань. Суддя наголосила на необхідності розгляду адміністративним судом справ, що не можуть ґрунтуватися на припущеннях щодо ймовірного об’єднання у зведеному виконавчому провадженні тих, які пов’язані з примусовим виконанням судових рішень, ухвалених судами різної юрисдикції (постанова Верховного Суду від 5 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц).

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат зауважив, що, говорячи про виконавче провадження, як правило, ми зосереджуємось на процесуальних аспектах, хоча на цій стадії мають ефективно взаємодіяти та застосуватися матеріальні і процесуальні норми. Зокрема, останнім часом у правничій спільноті активно обговорюється конструкція фраудаторності правочинів (вчинених на шкоду кредитору), а також питання, хто може подавати позови про визнання договорів недійсними.

Він додав, що не бачив у судовій практиці КЦС ВС справ про фраудаторність правочинів, позивачами в яких виступають державні або приватні виконавці. Натомість відповідні позови переважно подають самі кредитори. «Виходить, що кредитор отримав судове рішення про стягнення боргу, а потім повинен знову йти до суду та просити визнати недійсними фраудаторні договори про відчуження майна, щоб звернути на нього стягнення», – пояснив Василь Крат. Із позицій de lege ferenda, можливо, варто задуматися над прямим закріпленням у законі права виконавця подавати фраудаторний позов.

Також доповідач розповів про низку правових позицій КЦС ВС щодо обговорюваного питання. Зокрема, він звернув увагу на постанову Об’єднаної Палати КЦС від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц щодо моменту, з якого можна замінити боржника у виконавчому провадженні внаслідок реорганізації юридичної особи.

Крім того, Василь Крат навів кілька постанов щодо застосування матеріально-правової норми, а саме ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, у постанові ОП КЦС від 1 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц зроблено висновок, що до нового власника іпотечного майна перейшли всі права та обов’язки іпотекодавця за іпотечним договором, у тому обсязі й на тих умовах, на яких вони належали іпотекодавцю на момент укладення договору про відчуження майна.

Василь Крат звернув увагу і на постанову КЦС ВС від 26 травня 2021 року у справі № 381/979/15-ц, у якій зроблено висновок про можливість появи ще одного боржника у виконавчому провадженні, оскільки після відкриття  провадження майно, на яке звернено стягнення, було поділено між подружжям (більш докладно – тут). 

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.

Верховний Суд